Перша засвідчена у писемних джерелах назва історичної території України — Руська земля. У Х-ХІІІ ст. воно вживалося у двох значеннях: конкретному — на окреслення ядра політичної спільноти — Середнього Подніпров'я, і розширеному, що охоплювало усі території, які спершу підпорядковувались Києву, а згодом тяжіли до нього. Понад 400-літня традиція ототожнення себе з Руською землею не зникла і після розпаду цієї єдності. Тільки Галицько-Волинська держава, увійшовши до складу Корони Польської як особистий домен короля офіційно іменувалася з першої третини ХV ст. Руським воєводством.
Константинопольський патріархат задля розпізнання нового — московського і старого — київського святительських церковних осідків, у першій половині ХІV ст. вперше почав вживати поняття Micra Rosia (Мала Росія)‚ на відміну від Megale Rosia (Велика Росія). У церковно-адміністративному значенні поняття Мала Росія вживалося Константинополем для позначення українських єпархій. З константинопольських грамот цей вислів в останній чверті ХІV ст. перейшов до церковного письменства як урочистий синонім українського православного простору Польщі і Литовського князівства, а з кінця ХVІІ — початку ХVІІІ ст. став ототожнюватися з територією Козацької держави, аж врешті офіційно замінив її попередню назву (Україна).
На західноєвропейських географічних мапах землі колишніх північно-східних князівств послідовно позначалися як Moscovia. Натомість терени колишніх Чернігівського, Київського і Галицько-Волинського князівств, ототожнювані з первісною, материковою Руссю, завжди позначені як Russia чи Ruthenia (з ХVІ ст. — також Roxolania).
Паралельно у внутрішньому вжитку з ХVІ ст., а особливо після Люблінської унії 1569 р. нарівні зі словом Русь починає все активніше вживатися поняття Україна. Характерно, що, як колись у княжі часи — Руська земля, слово Україна вживали в двох значеннях: конкретно-географічному — на означення Подніпров'я, і розширеному — як синонім всього українського простору.
Остаточно і юридично назва Україна закріпилася на початку ХХ століття за часів УНР
Константинопольський патріархат задля розпізнання нового — московського і старого — київського святительських церковних осідків, у першій половині ХІV ст. вперше почав вживати поняття Micra Rosia (Мала Росія)‚ на відміну від Megale Rosia (Велика Росія). У церковно-адміністративному значенні поняття Мала Росія вживалося Константинополем для позначення українських єпархій. З константинопольських грамот цей вислів в останній чверті ХІV ст. перейшов до церковного письменства як урочистий синонім українського православного простору Польщі і Литовського князівства, а з кінця ХVІІ — початку ХVІІІ ст. став ототожнюватися з територією Козацької держави, аж врешті офіційно замінив її попередню назву (Україна).
На західноєвропейських географічних мапах землі колишніх північно-східних князівств послідовно позначалися як Moscovia. Натомість терени колишніх Чернігівського, Київського і Галицько-Волинського князівств, ототожнювані з первісною, материковою Руссю, завжди позначені як Russia чи Ruthenia (з ХVІ ст. — також Roxolania).
Паралельно у внутрішньому вжитку з ХVІ ст., а особливо після Люблінської унії 1569 р. нарівні зі словом Русь починає все активніше вживатися поняття Україна. Характерно, що, як колись у княжі часи — Руська земля, слово Україна вживали в двох значеннях: конкретно-географічному — на означення Подніпров'я, і розширеному — як синонім всього українського простору.
Остаточно і юридично назва Україна закріпилася на початку ХХ століття за часів УНР

Комментариев нет:
Отправить комментарий